Відповідаючи на це питання, почнемо з очевидного: наукові журнали видаються для вчених. Одні вчені публікують в них свої роботи, результати досліджень, а інші читають, приймають до відома, виступають з полемікою і, можливо, знаходять помилки і повідомляють про них науковому співтовариству. Для того, щоб залишатися професіоналом, кожному ученому, якщо він, звичайно, не викладає «печерну» психологія, філософію, соціологію чи політологію на відповідних факультетах СПбДУ або МГУ, потрібно регулярно почитувати наукові журнали по своїй і суміжних галузей наукових інтересів, дисциплін або спеціалізації . Крім того, публікація в науковому журналі встановлює пріоритет того чи іншого дослідника в будь-якому відкритті, або дослідженні. Здавалося б, вище я перерахував банальні речі, які не вимагають навіть пояснення. Детально тут https://www.вестник-науки.рф/. Однак не все так очевидно …
Поява наукових журналів стало результатом в Європі в епоху індустріальної революції стало першою в історії людства спробою об\’єднати розрізнені групи і індивідів, пов\’язаних спільними науковими інтересами або спеціалізацією. До цього вони мали можливість обмінюватися повідомленнями і листами, причому вельми результативно, але не так ефективно, як за допомогою інституту наукових рецензованих журналів. Це нововведення сприяло не тільки стрімкому розвитку комунікації між науковцями в різних країнах і регіонах, а й істотного приросту наукових знань. Зрозуміло, не обійшлося біло і без «видавничої мафії», прагнення отримати надприбуток за рахунок передплати, обмеження доступу до випусків і навіть, у вітчизняному випадку, прямим лобіюванню «Переліку ВАК наукових рецензованих журналів, рекомендованих для опублікування результатів дисертаційних досліджень».
Все змінилося в епоху інформаційних технологій, коли багато інститутів і нововведення ери індустріальної революції виявляються недоречними, зайвими і навіть непотрібними. Поява наукових мережевих спільнот, електронних журналів, архівів та інших технологічних інновацій сприяло тому, що вчені повертаються до традиційний формі організації: обміну повідомленнями, але вже електронними і за допомогою цифрових носіїв. Втім, всі ми поступово відходимо від книг і повертаємося до рукописів, але вже в електронному вигляді Інтернет-сторінок. Все повертається на круги своя.
