До біса умовності?

Є у мене одне знайоме сімейство. Живуть вони в одному з районів краю, на своєму досить великій ділянці влаштували симпатичне таке господарство: майстерня, птиці, газончики І територію буквально вилизали: газони канадської травичкою засіяли, клумби зробили, навіть паркан — і той розписний Влітку подивитися на все це і отримати урок народної творчості частенько приїжджають екскурсії — дорослі з санаторіїв, діти з пришкільних таборів Спеціально, враховуючи ситуацію, отримавши величезну кількість дозволів, господарі облаштували на ділянці цивілізовану вбиральню — щоб людям було комфортно І ось приїхала до них дітвора з одного пришкільного табору — учні першого-другого класів. Приблизно чоловік 15: дівчатка, хлопчики і педагог. Подивилися, значить, майстерню, хоровод водили, глава сімейства на гармоні грав, дружина його в ролі витівниці виступала; чай діти пили — з бубликами, з самоваром, словом, годину пролетів непомітно. Зібралися діти назад — і перед дорогою запросилися в туалет. Не встиг глава сімейства життєрадісно вказати на акуратну вбиральню, як у справу вступила педагог. — Хлопчики! — Радісно скомандувала вона. — До паркану підійшли! Дівчатка, відверніться! Хлопчики, писав! Так, на паркан! Дівчатка, потім вони відвернуться, пописати ви! — Хвилинку, — захвилювалася дружина глави сімейства, — почекайте, хлопчики! У нас є туалет, а паркан все — таки розписний, та й як — то це непристойно, чи знаєте, під парканом Он там туалет, діти! Діти — судячи з облич дівчаток, з неабияким полегшенням — вирушили до вбиральні. А педагог, вся червона і обурена, підлетіла до глави сімейства і закотила формений істерику. — Поки вони там всі поссут (хай вибачить нас читач, але з пісні слів не викинеш), — кричала жінка, суть роботи якої полягає в тому, щоб сіяти «розумне, добре, вічне», — півгодини пройде, а нам ще їхати 40 хвилин, а у мене робочий день закінчується! Подумаєш, паркан у них тут розписний! Та у вас під нього з того боку кози ссут, а ви тут виробляли, інтелігентних корчите! Живете в селі, а ще з претензіями! Самі, либонь, під кожним деревом купи кладете, а перед дітьми виробляли. Далі, як із здриганням згадує глава сімейства, вчителька перейшла на лексику, яку в газеті публікувати не прийнято. Між іншим, діти її чули открічать вчителька, посадила дітей в автобус і на прощання пригрозила: «Я ось тепер усім розповім, яке у вас тут хамство, до вас жодна екскурсія не приїде!». Воплі обуреного педагога ще довго долинали з дороги

Лідія Іванова, газета «Владивосток»