Ні, спочатку захотілося сміятися: ну хоч таким чином, а победилитаки чортів наші батюшки, нехай і розчерком пера какогонибудь там заступника по виховній роботі, а все одно Диво! Були чорти — ні чортів. Амінь. А потім стало якось не дуже смішно. Мені завжди здавалося, що я живу у світській державі. Такому, де кожен має право на релігійні переконання, де церква відокремлена від держави. Причому будь-яка церква — православна, мусульманська, католицька. У країні, де не дозволяють носити в школу хіджаби і можуть позбавити батьківських прав за «вигнання бісів» з немовляти, але спокійно ставляться до того, що кожна людина живе, при цьому виконуючи закони держави А тепер я в подиві. Якщо все це так, то чому раптом представників РПЦ стурбовані чорти в мало того, що світському, так ще й став глибоко народним святі військово-морського флоту? Як наявність чортів у свиті владики морів ображає почуття православних священиків? І чому при всій різноманітності релігій в нашому багатонаціональному та многоконфессионном державі саме до думки РПЦ визнало необхідним прислухатися керівництво флоту? Слід тепер чекати виключення свинини з меню на прохання мусульманського духовенства? Готування з кошерних продуктів на прохання духовенства юдейського? Чи дозволять морякам-буддистам медитувати? Питань, звичайно, тьма. Чи зникне в майбутньому році сценарію свята ВМФ і сам Нептун як представник язичництва? Русалки та інша нечисть разом з ним згинуть? Замінять демонстрацію бойових прийомів на окроплення «умовного противника» святою водою? В які ще сфери життя світської держави визнають за необхідне втрутитися служителі культу? І будуть реагувати на їх втручання так само раболепски, як у випадку з Нептуном? Уявляю, яка кількість гнівних отповедей викличе ця моя колонка. Але, тим не менш, продовжу. Кожна людина має право на релігійні переконання. Має право ходити в церкву, дотримуватися канони. Але як тільки людина починає на кожному куті кричати, що сталось, бючи себе в груди, про те, у що він вірить і чому треба бити всіх, хто вірить у щось інше, так на цьому справжня віра і закінчується. Починаються черносотенность, інквізиція і хрестові походи з спаленням немовлят в ім\’я «дійсної віри». У нашій країні, мені здається, до такого мракобісся залишилася якась пара кроків. І це — страшно. Турбота про душах росіян — це не вигнання бісів із свити Нептуна. Це щось зовсім інше. Абсолютно. Із зовсім іншої опери.
Любов Берчанская, газета «Владивосток»