Соціалістичні принципи знову актуальні

Всього на одне речення: мовляв, шукаю фізично активну жінку проводжати дитини на автобус. Питається, що голову ламати, а от ні, витратила вечір, щоб знайти потрібні слова, мотивацію так сказати. Не знайшла. Справа в тому, що така ж папірець проговорилася, приклеєна до квитковій касі приміській станції, всю весну наперекір снігу, дощів і сонця. І адже ні одна баба не подзвонила! А поскаржитися на маленьку пенсію і вічну нестачу грошей, між іншим, всі вони дуже люблять. - Ну що складного, - терзала я одну сусідку відповідного віку. - Двісті метрів провести дівчинку до зупинки до певного часу і постояти з нею там хвилин п'ятнадцять в очікуванні автобуса. Навколо ліс гарний, пташки співають, білки стрибають. І вам приємно, і мені корисно. І всього-то за півгодини неспішного моціону цілих сто рублів А на тиждень - 500 рублів. В місяць - дві тисячі. Знаєте, що вона мені на це відповіла? - Та ну! Стільки метушні за такі копійки! Зі свого глибокого дитинства я пам'ятаю сусідку з трьома дітьми і ніколи не просыхающим чоловіком. Вона працювала банщицей, а чоловік її був нібито кочегаром в тій же лазні. Нібито, бо фактично кочегарила вона. А ще вона вечорами мила підлоги в місцевій школі. Не те щоб наші співгромадяни відвикли працювати, але таких стало, погодьтеся, значно більше. Або так цінують свою працю, що менше ніж за тисячу з дивана не встануть. Я - дитина епохи радянського застою, звиклий до комплексу заходів соціального захисту, але, тим не менш, мене дуже привабила думка одного високопоставленого крайового чиновника, з яким я нещодавно спілкувалася. Він упевнений, що систему соціальної підтримки безробітних потрібно радикально міняти. - На сільській території знаходиться більше 30 тисяч безробітних приморців, які відвикли працювати. Тому необхідно змінювати систему, що дозволяє нашим громадянам протягом довгого часу жити в статусі безробітного і роками сидіти на призьбі, клацаючи насіння і п'ючи горілку, притому що поряд китайські громадяни працюють без відпочинку на полях. У нас в краї є райони, де кількість працюючих на землі іноземців перевищує кількість місцевих трудящих у 8-10 разів. Нещодавно проїздив вздовж полів під Уссурійському і бачив картину: сотня китайців вручну сапками підгортають картоплю. А адже один наш співвітчизник, зробив би цю роботу багато швидше на тракторі за білу зарплату. Але бажаючих немає Чиновники з інших регіонів Далекого Сходу з ним повністю солідарні. Можливо, незабаром ми зіткнемося з тим, що соціалістичний принцип «хто не працює, той не їсть» будуть впроваджувати в нашій країні законодавчо.

Ліка Ткаченко, газета «Владивосток»