Не відняти пам\’ять

Немає в нашій країні сім\’ї, якої б війна не зачепила своїм страшним крилом — забрала життя майже 27 мільйонів чоловік — на полях битв, у полоні, на окупованій території. Така була ціна Великої Перемоги. Тим гірше і сумніше, що останнім часом робляться спроби як би переосмислити, розділити провину, більш того, віднести відповідальність і на нашу країну — мовляв, неспроста напали. Навіть сам термін Велика Вітчизняна війна замінюється іншим — Друга світова. Мовляв, треба оцінювати не тільки зі своєї дзвіниці. Гаразд, на Заході в ходу «теорії», але вже й у нас нерідко звучать подібні «шедеври» Гітлер, як випливає з ноти Радянського уряду, збирався звільнити народи нашої країни від більшовизму — позбавимо від комуністичних химер, а там як побажаєте. Але ось як виявилося в реальності В ході війни в німецький полон потрапили 44 мільйона воїнів Червоної Армії, майже всі в третьому рейху використовувалися на примусових роботах — на шахтах, заводах, рудниках, майже всі вони знайшли свою смерть у «визволителів». На окупованій території СРСР загинули і померли, не витримавши страшного рабської праці, понад 18 мільйонів, переважно старики, жінки і діти. Ці факти, мабуть, найкраще свідчать про те, якими були справжні цілі «визволення нашої країни від ідей марксизму-ленінізму. Для порівняння: у роки війни в радянському полоні опинилися 25 млн німців і їх союзників, з них у таборах померли близько 440 тисяч. Цифра теж чимала, але все таки не чотири мільйони. Причому, не будемо забувати, що це були завойовники — адже могли до них і суворіше ставитися. Але «варвари» слов\’яни виявилися куди гуманніше «просунутих» арійських сверхчеловеков. Пишу це не для того, щоб ворушити минуле, сипати сіль на рани. Життя не стоїть на місці: розвиваємося, співпрацюємо, бізнес загальний маємо. Нещодавно наш губернатор озвучив розмір інвестицій, особливо підкресливши, що ділові люди з берегів Рейну намір вкласти в приморську економіку близько 400 млн доларів — більше будь-якої іншої країни, таких партнерів залишається тільки вітати. Про одне лише думаю: до чого тоді переосмислення — де поволі, а де і явно? Якщо зближаємося, зміцнюємо зв\’язки — ділові, культурні, так давайте залишимо минуле в спокої. Висновки вже зроблені, крапки над «i» історією розставлені. Так ні ж — хочеться ще і ще щось довести. А раптом вистоїмо, забудемо? Ні, не забуде народ, не відмовиться. Поки живі, будемо берегти пам\’ять про всіх, хто віддав життя, щоб земля, на якій росли вони, залишилася і онукам, і правнукам

Володимир Коноплицький, РИА «VladNews»